Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 червня 2014 року Справа № 914/3890/13

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Гончарука П.А. (головуючого, доповідача),

Вовка І.В.,

Малетича М.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Управління комунальної власності Департаменту економічної політики Львівської міської ради на рішення господарського суду Львівської області від 10 грудня 2013 року та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 6 березня 2014 року у справі № 914/3890/13 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Декада-2000" до Управління комунальної власності Департаменту економічної політики Львівської міської ради про спонукання до продовження дії договору, -

Встановив:

У жовтні 2013 року товариство з обмеженою відповідальністю "Декада-2000" звернулося до господарського суду Львівської області з позовом до Управління комунальної власності Департаменту економічної політики Львівської міської ради про спонукання до продовження дії договору оренди № Ш-7344-9 від 6 листопада 2009 року терміном на 2 роки 364 дні.

Рішенням господарського суду Львівської області від 10 грудня 2013 року, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 6 березня 2014 року, позов задоволено. Зобов'язано відповідача продовжити договір № Ш-7344-9 від 6 листопада 2009 року оренди приміщення, що знаходиться за адресою: м. Львів, вул. Миколайчука, 9, перший поверх (індекс приміщення 128, відповідно до даних технічного паспорта ОКП ЛОР "БТІ та ЕО" від 9 жовтня 2008 року № 253), загальною площею 18,9 м2 з позивачем терміном на 2 роки 364 дні. Стягнуто з відповідача на користь позивача судові витрати.

У касаційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить постановлені у справі судові рішення скасувати та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позову.

У відзиві на касаційну скаргу позивач просить залишити оскаржувані судові рішення без змін, а касаційну скаргу - без задоволення, вказуючи на безпідставність викладених в ній доводів.

Сторони не скористались правом на участь в судовому засіданні.

Вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи касаційної скарги та заперечення проти них, суд вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, 6 листопада 2009 року сторонами укладено договір оренди нерухомого майна (будівель, споруд, приміщень) № Ш-7944-9, за умовами якого орендодавець на підставі наказів Управління комунальної власності від 27 серпня 2009 року № 227-О, від 8 жовтня 2009 року № 269-О, договору оренди від 11 серпня 2005 року № Б-0292 передає, а орендар - приймає в строкове платне користування нерухоме майно, що знаходиться на балансі Комунальної міської клінічної лікарні швидкої медичної допомоги за адресою: м. Львів, вул. Миколайчука, 9, загальною площею 18,9 м2, яке буде використовуватись орендарем для аптечного кіоску. Термін договору оренди визначений з 6 листопада 2009 року до 11 серпня 2011 року включно.

Відповідно до п. 13.1 договору після закінчення строку його дії переоформлення договору буде здійснюватися у порядку, передбаченому Законом України "Про оренду державного і комунального майна".

У відповідності до ст. 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" та п. 4.3 договору, у разі відсутності заяви однієї зі сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору, він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

В зв'язку з відсутністю заперечень зі сторони наймодавця, заяв сторін про припинення чи зміну умов договору, термін його дії було продовжено з 12 серпня 2011 року до 15 травня 2013 року.

19 квітня 2013 року позивач подав до Управління "Дозвільний офіс" заяву № 2-7551 та документи про продовження дії договору оренди.

17 травня 2013 року відповідач надіслав позивачу та балансоутримувачу повідомлення про припинення договірних стосунків у зв'язку з закінченням терміну дії договору оренди та зобов'язав позивача у 15 денний термін повернути балансоутримувачу орендоване приміщення у належному санітарно-технічному стані за актом приймання-передачі, провести до моменту припинення договору повний розрахунок з оплати орендної плати, а у разі наявності заборгованості - погасити її у повному обсязі.

Звертаючись до суду з позовом про зобов'язання відповідача продовжити строк дії договору оренди, позивач зазначає, що про відмову у продовженні договору оренди та повернення документів йому стало відомо з листа балансоутримувача № 08-07-вих-2615 від 1 жовтня 2013 року, до якого був прикріплений лист Управління комунальної власності від 24 вересня 2013 року № 2302-вих-1962, відповідно до якого підставою повернення заяви щодо продовження дії договору оренди і відповідних документів позивачу є, за твердженнями відповідача, припинення дії цього договору на момент звернення позивача - 19 квітня 2013 року - і неможливість, в зв'язку з цим, вирішення питання по суті.

Розглядаючи зазначені вимоги по суті, господарський суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний господарський суд, залишивши судове рішення у справі без змін, керуючись нормами ст.ст. 525, 526, 759, 764 Цивільного кодексу України, ст.ст. 134, 193 Господарського кодексу України, ч. 3 ст. 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", дійшов висновку про необхідність задоволення позову, оскільки на момент звернення позивача з заявою № 2-7551 від 19 квітня 2013 року до Управління "Дозвільний офіс" щодо продовження дії договору оренди № Ш-7344-9 від 6 листопада 2009 року даний договір діяв, а тому, відмова відповідача у прийняті вказаної заяви з підстав припинення дії договору на момент звернення є неправомірною. При цьому, відповідачем не надано доказів повідомлення позивача щодо результатів розгляду заяви № 2-7551 від 19 квітня 2013 року і позбавлено можливості продовжити дію договору оренди. Крім того, докази невиконання чи неналежного виконання позивачем умов договору оренди відсутні і у позивача є переважне право на укладення договору оренди на новий строк.

Проте, з висновком попередніх судових інстанцій про наявність правових підстав для задоволення позову погодитись не можна, з таких підстав.

Відповідно до ст. 2 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

Однією з істотних умов договору оренди, в силу ст. 10 Закону, є термін, на який укладається договір.

Встановлено, що при укладенні договору оренди від 6 листопада 2009 року сторони визначили термін оренди з 6 листопада 2009 року до 11 серпня 2011 року включно.

Відповідно до пп. 2 п. 3 р. 1 Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо спрощення умов ведення бізнесу в Україні", зі змінами та доповненнями, внесеними Кодексом цивільного захисту України від 2 жовтня 2012 року № 5403-VI, ч. 1 ст. 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" доповнено реченням такого змісту: "Термін договору оренди не може бути меншим, ніж п'ять років, якщо орендар не пропонує менший термін".

Пунктом 5 Прикінцевих положень Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо спрощення умов ведення бізнесу в Україні" передбачено, що термін договорів оренди державного та комунального майна для суб'єктів малого підприємництва, укладених до набрання чинності цим Законом, слід вважати продовженим до п'яти років з дня укладення, якщо орендар не пропонує менший термін.

Обов'язковість виконання зазначених норм матеріального права не ставиться у залежність від намірів орендодавця використовувати майно для власних потреб або від будь-яких інших обставин, за винятком пропонування орендарем меншого, ніж п'ять років, строку продовження договорів оренди державного та комунального майна.

Попередні судові інстанції, не звернувши на дані положення чинного законодавства належної уваги, не з'ясували, чи відноситься позивач до суб'єктів малого підприємництва, поняття яких визначено ст. 55 Господарського кодексу України, не встановили, на який саме час укладено спірний договір оренди, з урахуванням даних норм права. При цьому, суди не звернули уваги на той факт, що в разі, якщо законом передбачено укладення договору оренди строком на п'ять років, то дія договору оренди № Ш-7344-9 від 6 листопада 2009 року ще не припинена, а сам договір є діючим.

Приймаючи рішення про задоволення позову, попередні судові інстанції виходили з того, що позивач, в силу ч. 3 ст. 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", має переважне право на укладення договору оренди.

Разом з тим, судами не враховано, що, виходячи зі змісту ст. 285 Господарського кодексу України, ст. 777 Цивільного кодексу України, ч. 3 ст. 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", поняття переважного права орендаря означає надання йому переваги орендодавцем у разі наявності пропозицій інших господарюючих суб'єктів, що містять умови, рівні з умовами особи, яка наділена переважним правом. При цьому, для набуття переважного права на укладення договору на новий термін недостатнім є належне виконання орендарем своїх обов'язків за попереднім договором оренди, оскільки іншими передумовами для реалізації такого права законодавство чітко визначає необхідність досягнення сторонами домовленості щодо умов нового договору та рівність умов (пропозицій) особи, яка наділена переважним правом, з умовами (пропозиціями) іншого претендента на оренду.

Водночас, наявність у позивача переважного права на укладення договору на новий строк, з урахуванням наявності чи відсутності обставин, з якими закон пов'язує виникнення такого права, а також вчинення кожним з учасників спірних правовідносин певних дій на виконання вимог закону, попередні судові інстанції, в порушення вимог ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, не з'ясували, що свідчить про неправильне застосування попередніми судовими інстанціями положень чинного законодавства про переважне право.

Крім того, встановивши, що термін дії договору оренди закінчився 15 травня 2013 року, до закінчення цього терміну позивач звертався з заявою про його продовження, попередні судові інстанції не звернули уваги на заяву орендодавця від 17 травня 2013 року (а.с. 19) про припинення договору оренди та не дали цьому належної правової оцінки, що вплинуло на законність прийнятого судового рішення.

З огляду на зазначене, постановлені у справі судові рішення не можна визнати законними, обґрунтованими, прийнятими у відповідності з нормами матеріального та процесуального права, фактичними обставинами та наявними матеріалами справи, а тому вони підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи суду слід урахувати наведене, встановити фактичні обставини справи, з'ясувати дійсні права та обов'язки сторін і, в залежності від встановленого та вимог закону, прийняти відповідне судове рішення.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11110, 11111, 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Управління комунальної власності Департаменту економічної політики Львівської міської ради задовольнити частково.

Рішення господарського суду Львівської області від 10 грудня 2013 року та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 6 березня 2014 року у справі № 914/3890/13 скасувати, а справу направити на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

Головуючий Гончарук П.А.

Судді Вовк І.В.

Малетич М.М.